ЗОКАРДІС® 7,5 мг

Інструкція по застосуванню

Виробник, країна: А. Менаріні Мануфактурінг, Логістікс енд Сервісес С.р.Л.(виробник, що виконує виробництво препарату "in bulk", кінцеве пакування, випуск серій та контроль серій)/Домпе Фарма С.п.А. (виробник, що виконують контроль серій)/Менаріні-Фон Хейден ГмбХ(виробник, що виконує виробництво препарату "in bulk", кінцеве пакування, контроль та випуск серій), Італія/Італія/Німеччина

Міжнародна непатентована назва: Zofenopril

АТ код: C09AA15

Форма випуску: Таблетки, вкриті оболонкою, по 7,5 мг № 7 (7х1), № 14 (14х1), № 28 (14х2) у блістерах

Діючі речовини: 1 таблетка, вкрита оболонкою, містить зофеноприлу кальцію 7,5 мг, що відповідає 7,2 мг зофеноприлу

Допоміжні речовини: Целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь 400, поліетиленгліколь 6000

Фармакотерапевтична група: Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту

Показання: Лікування есенціальної гіпертензії легкого та середнього ступеня тяжкості; лікування хворих на гострий інфаркт міокарда у перші 24 години з ознаками або симптомами (або без них) серцевої недостатності зі стабільною гемодинамікою за умови, що їм не проводили тромболітичну терапію.

Умови відпуску: за рецептом

Терміни зберігання: 3р.

Номер реєстраційного посвідчення: UA/3246/01/01



І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

ЗОКАРДІСâ 7,5 МГ

(ZOCARDISâ 7,5 MG)

Склад:

діюча речовина: 1 таблетка, вкрита оболонкою, містить зофеноприлу кальцію 7,5 мг, що відповідає 7,2 мг зофеноприлу;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, гіпромелоза, титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь 400, поліетиленгліколь 6000.

 

Лікарська форма.

Таблетки, вкриті оболонкою.

 

Фармакотерапевтична група.

Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Код АТС С09А А.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування есенціальної гіпертензії легкого та середнього ступеня тяжкості; лікування хворих на гострий інфаркт міокарда у перші 24 години з ознаками або симптомами (або без них) серцевої недостатності зі стабільною гемодинамікою за умови, що їм не проводили тромболітичну терапію. 

 

Протипоказання.

Гіперчутливість до зофеноприлу кальцію або до іншого інгібітора АПФ або до одної із допоміжних речовин, які входять до складу препарату; ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов’язаний з попереднім лікуванням інгібітором АПФ; спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк; тяжкий ступінь порушення функції печінки; другий та третій триместр вагітності; жінки дітородного віку, які не застосовують ефективну контрацепцію; білатеральний ренальний артеріальний стеноз або однобічний у разі наявності однієї нирки.

 

Спосіб застосування та дози.

Зокардісâ 7,5 мг приймають незалежно від прийому їжі. Дозування повинно добиратися відповідно до терапевтичної відповідної реакції пацієнта. 

Есенціальна гіпертензія.

Дозу препарату добирають індивідуально, залежно від рівня артеріального тиску, перед прийомом наступної дози. Підвищення дози проводиться з інтервалом чотири тижні.

Пацієнти без водного і сольового виснаження. Лікування розпочинають з дози 15 мг (2 таблетки, вкритих оболонкою, препарату Зокардісâ 7,5 мг) 1 раз на добу та підвищують дозу до оптимального кров’яного тиску. Звичайно ефективна доза дорівнює 30 мг на добу. Максимальна доза становить 60 мг на добу, яку можна прийняти за один раз або розділити на 2 прийоми. За необхідності можуть бути добавлені інші антигіпертензивні препарати, наприклад діуретики.

Пацієнти з підозрою на водне і сольове виснаження. Початкова терапія інгібіторами АПФ потребує коригування сольового та водного дефіциту та припинення терапії діуретиками протягом двох-трьох діб до початку прийому препарату. Лікування розпочинають з дози 15 мг (2 таблетки, вкриті оболонкою, препарату “Зокардісâ 7,5 мг”) на добу, якщо це неможливо, то слід розпочинати з дози 7,5 мг (1 таблетка, вкрита оболонкою, препарату “Зокардісâ 7,5 мг”). За пацієнтами з високим ризиком розвитку тяжкої гострої гіпотензії слід уважно спостерігати, віддаючи перевагу перебуванню хворого в умовах стаціонару доти, доки не буде досягнутий максимальний ефект від застосування першої дози, і кожного разу, коли збільшують дозу інгібітора АПФ або діуретика. Все це стосується хворих на стенокардію або з цереброваскулярними захворюваннями, в яких надмірна гіпотензія може призводити до інфаркту міокарда чи до інсульту.

Дозування для пацієнтів з нирковими порушеннями або які знаходяться на гемодіалізі. Пацієнтам з незначними нирковими порушеннями (кліренс креатиніну > 45 мл/хв) призначають такі ж дози Зокардісуâ 7,5 мг, як і пацієнтам з нормальною функцією нирок. Пацієнтам з помірним або тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 45 мл/хв) Зокардісâ 7,5 мг призначають у половинній терапевтичній дозі 1 раз на добу. Початкова доза для пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі, становить четверту частину дози, яку призначають хворим з нормальною функцією нирок.

Дозування для пацієнтів літнього віку. Пацієнти літнього віку з нормальним кліренсом креатиніну не потребують коригування дози. Хворим з пониженим кліренсом креатиніну (менше 45 мл/хв) рекомендується приймати половину добової дози. Кліренс креатиніну може бути підрахований, виходячи з рівня креатиніну сироватки за такою формулою:

 

 

Наведена формула дозволяє вирахувати кліренс креатиніну для чоловіків. Для жінок отримане значення слід помножити на 0,85.

Дозування для пацієнтів з порушеною функцією печінки. Для пацієнтів з незначним або помірним порушенням функції печінки початкова доза Зокардісуâ 7,5 мг становить половину дози, яку призначають пацієнтам з нормальною функцією печінки. Пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки Зокардісâ 7,5 мг протипоказаний.

 

Гострий інфаркт міокарда.

Лікування Зокардісомâ 7,5 мг слід розпочинати протягом 24 годин після появи перших симптомів інфаркту міокарда та продовжувати протягом шести тижнів. Слід застосовувати таку схему дозування:

1 та 2 доба: 7,5 мг кожні 12 годин (1 таблетка, вкрита оболонкою, препарату “Зокардісâ 7,5 мг”);

3 та 4 доба: 15 мг кожні 12 годин (2 таблетки, вкритих оболонкою, препарату “Зокардісâ 7,5 мг”);

з 5-ї доби і далі: 30 мг кожні 12 годин (4 таблетки, вкритих оболонкою, препарату            “Зокардісâ 7,5 мг”).

У випадку низького систолічного тиску (£ 120 мм рт.ст.) на початку лікування та протягом наступних трьох діб після розвитку інфаркту добову дозу підвищувати не слід. У випадку артеріальної гіпотензії (£ 100 мм рт.ст.) лікування продовжують, застосовуючи дозу, яку призначали раніше. У випадку тяжкої гіпотензії (£ 90 мм рт.ст. при двох послідовних вимірах тиску з проміжком не менше однієї години) прийом Зокардісуâ 7,5 мг слід припинити. Через 6 тижнів лікування, після аналізу стану пацієнта, лікування припиняють у хворих без ознак лівошлуночкової дисфункції або серцевої недостатності. Якщо ці ознаки залишились, лікування можна продовжувати протягом тривалого часу. Слід також застосовувати відповідне стандартне лікування, таке як лікування нітратами, ацетилсаліциловою кислотою або b-адреноблокаторами.

Дозування для пацієнтів літнього віку. Зокардісâ 7,5 мг слід застосовувати з обережністю для лікування хворих на інфаркт міокарда старше 75 років.

Дозування для пацієнтів з нирковими порушеннями або для тих, які перебувають на гемодіалізі. Ефективність і безпека застосування Зокардісуâ 7,5 мг при лікуванні хворих на інфаркт міокарда та з порушеннями функції нирок або тих, які перебувають на гемодіалізі, не були встановлені, тому призначати Зокардісâ 7,5 мг таким пацієнтам не слід.

Дозування для пацієнтів з порушеною функцією печінки. Ефективність і безпека застосування Зокардісуâ 7,5 мг при лікуванні хворих на інфаркт міокарда та з порушенням функції печінки не були встановлені, тому призначати Зокардісâ 7,5 мг таким пацієнтам не слід.

 

Побічні реакції.

При аналізі небажаних ефектів за основу прийняті такі значення частоти виникнення: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 до < 1/10), іноді (≥ 1/1000 до ≤ 1/100), рідко (≥ 1/10000 до ≤ 1/1000), дуже рідко (≤ 1/10000).

При застосуванні Зокардісуâ 7,5 мг спостерігались такі побічні реакції:

 

Слід пам’ятати про такі нижченаведені небажані реакції, які спостерігались у зв’язку з терапією інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ).

Порушення з боку крові та лімфатичної системи.

У кількох хворих спостерігався агранулоцитоз та панцитопенія. Були повідомлення про гемолітичну анемію у хворих із дефіцитом глюкозо-6-фосфатдегідрогенази.

Порушення харчування та обміну речовин.

Дуже рідко спостерігається гіпоглікемія.

Психічні порушення.

Рідко депресія, перепади насторю, розлади сну та стан сплутаної свідомості.

Порушення з боку нервової системи.

Іноді спостерігається парестезія, дисгевзія, порушення рівноваги.

Порушення з боку органів зору.

У рідких випадках спостерігається розмитість зору.

Порушення з боку вух та лабіринту.

У рідких випадках спостерігається дзвін у вухах.

Порушення з боку серця.

Стосовно інгібіторів АПФ у зв’язку із артеріальною гіпертензією були повідомлення про окремі випадки появи тахікардії, посиленого серцебиття, аритмій, стенокардії, інфаркту міокарда.

Порушення з боку судинної системи.

На початку лікування та при збільшенні дозування в окремих групах ризику, що наведені в розділі “Особливості застосування” спостерігались запаморочення, відчуття слабкості, порушення зору, зрідка з порушенням свідомості (синкопе). В окремих випадках спостерігалась гіперемія шкіри.

Порушення з боку травної системи.

Іноді можуть спостерігатися біль у животі, діарея, запор або сухість у роті. Були описані окремі випадки розвитку панкреатиту та кишкової непрохідності, пов’язані із застосуванням інгібіторів АПФ. Дуже рідко виникає ангіоневротичний набряк з локалізацією у тонкому кишечнику.

Порушення з боку печінки та жовчовивідних шляхів.

Були описані окремі випадки холестатичної жовтяниці та гепатиту, пов’язані із застосуванням інгібіторів АПФ.

Шкіра та її придатки.

Іноді можуть спостерігатися алергічні реакції та реакції гіперчутливості, наприклад, свербіж, кропив’янка, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, епідермальний токсичний некроліз, псоріазоподібний висип, алопеція. Ці явищі можуть супроводжуватись пропасницею, міалгією, артралгією, єозинофілією, та/або підвищеним титром антиядерних антитіл (ANA). У рідких випадках спостерігається гіпергідроз.

Порушення з боку скелетних м’язів та сполучної тканини.

Іноді може спостерігатися міалгія.

Порушення з боку нирок та сечовивідних шляхів.

Не виключена можливість ниркової недостатності або загострення ниркової недостатності. Були повідомлення про розвиток гострої ниркової недостатності. У рідких випадках спостерігається порушення сечовипускання.

Порушення з боку статевої системи та молочних залоз.

У рідких випадках спостерігається еректильна дисфункція.

Порушення загального характеру та реакції у місці введення.

У дуже рідких випадках спостерігається периферичний набряк та біль у грудній клітці.

Результати додаткових обстежень.

Можуть спостерігатися – особливо при наявній нирковій недостатності, тяжкій серцевій недостатності та реноваскулярній гіпертензії – збільшення рівня сечовини та креатиніну у крові, що повертаються до норми після відміни препарату. У деяких хворих спостерігався понижений рівень гемоглобіну та гематокриту, зменшення кількості тромбоцитів та лейкоцитів. Були також повідомлення про підвищення рівня ферментів печінки та білірубіну у сироватці крові.

 

Передозування.

Симптомами передозування є тяжка артеріальна гіпотензія, шок, ступор, брадикардія, електролітні порушення та ниркова недостатність. Після передозування хворий повинен знаходитись під пильним наглядом лікаря, бажано у відділенні інтенсивної терапії. Слід часто контролювати рівень електролітів та креатиніну сироватки. Терапевтичні заходи залежать від природи та тяжкості симптомів. Якщо передозування виникло недавно, то необхідно промити шлунок, призначити активоване вугілля та натрію сульфат. При появі ознак артеріальної гіпотензії, хворого кладуть у горизонтальне положення з підняти догори нижніми кінцівками. Доцільно розглянути питання про призначення засобів, що збільшують об’єм плазми крові та/або призначення ангіотензину ІІ. За наявності брадикардії та значних вагусних реакцій призначають атропін, а за необхідності використовують штучний водій ритму. Інгібітори АПФ можуть бути видалені з циркуляції за допомогою гемодіалізу. Не використовувати поліакрилонітрильні мембрани з високою пропускною здатністю.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Інгібітори АПФ не рекомендується застосовувати у І триместрі вагітності, а у ІІ та ІІІ триместрах вони протипоказані. Епідеміологічні дані стосовно ризику тератогенезу внаслідок застосування інгібіторів АПФ у І триместрі вагітності не є неспростовними, однак незначне підвищення ризику не виключається. За необхідності тривалої терапії інгібіторами АПФ, жінкам, які планують вагітність, показане альтернативне лікування антигіпертензивними засобам, безпека застосування яких доказана. Якщо вагітність діагностовано, застосування інгібіторів АПФ треба негайно припинити, і розпочати лікування, якщо це необхідно, альтернативними засобами. У випадку застосування інгібіторів АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності не виключена поява ефектів фетотоксичності (погіршення ниркової функції, маловоддя, затримка осифікації кісток черепа), а у новонароджених – ниркової недостатності, артеріальної гіпотензії та гіперкаліємії.У випадку появи ефектів фетотоксичності під час терапії інгібітором АПФ у ІІ та ІІІ триместрах вагітності пацієнткам показане ультразвукове дослідження для перевірки функції нирок та стану кісток черепа. Дітей, матері яких під час вагітності застосовували інгібітори АПФ слід ретельно спостерігати на рахунок артеріальної гіпотензії.

Оскільки інформація про застосування зофеноприлу у період годування груддю відсутня, його застосування не рекомендується. Під час годування груддю особливо новонароджених або недоношених дітей, краще застосовувати альтернативні, більш безпечні лікарські засоби. 

 

Діти.

Безпека та ефективність застосування Зокардісуâ 7,5 мг при лікуванні дітей не встановлені, тому його не слід призначати дітям. Застосування препарату у дітей протипоказано.

 

Особливості застосування.

Артеріальна гіпотензія. Зокардісâ 7,5 мг, як і інші інгібітори АПФ, може спричинювати різке падіння артеріального тиску, особливо після першої дози. Найімовірніша поява гіпотензії у пацієнтів з водним виснаженням внаслідок терапії діуретиками, дієти з обмеженням солі, внаслідок діалізу, діареї чи блювання. Про це повідомлялось, головним чином, стосовно  пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю з пов’язаною із цим нирковою недостатністю або без неї. Найімовірніший розвиток гіпотензії у пацієнтів, які приймають високу дозу петльових діуретиків, у хворих з гіпонатріємією або з функціональними порушеннями нирок. Таким пацієнтам слід призначати лікування Зокардісомâ 7,5 мг під пильним медичним наглядом, найкраще у стаціонарних умовах, починаючи з низьких доз і обережно добираючи подальшу дозу. Якщо є можливим, то лікування діуретиками слід тимчасово припинити. Цей підхід також є можливим для лікування хворих на стенокардію або з цереброваскулярною недостатністю, у яких надмірна гіпотензія може призвести до інфаркту міокарда або до інсульту. Лікування гіпотензії описано в розділі “Передозування”.

Артеріальна гіпотензія при гострому інфаркті міокарда. Лікування Зокардісомâ 7,5 мг не повинно розпочинатись у хворих на гострий інфаркт міокарда, якщо існує ризик додаткової серйозної гемодинамічної недостатності внаслідок лікування вазодилататором. Такими є пацієнти із систолічним артеріальним тиском < 100 мм рт.ст. або із кардіогенним шоком. Лікування Зокардісомâ 7,5 мг може в них призвести до тяжкої гіпотензії. У випадку персистуючої гіпотензії (систолічний артеріальний тиск < 90 мм рт.ст більше 1 години) лікування Зокардісомâ 7,5 мг слід припинити. Пацієнтам з тяжкою серцевою недостатністю після гострого інфаркту міокарда Зокардісâ 7,5 мг слід призначати тільки у випадку, коли гемодинаміка пацієнта є стабільною.

Хворі на гострий інфаркт міокарда та з порушенням функції печінки. У зв’язку з відсутністю даних про ефективність і безпеку Зокардісуâ 7,5 мг цій категорії пацієнтів призначати його не слід.

Пацієнти літнього віку. Зокардісâ 7,5 мг слід застосовувати з обережністю для лікування хворих на інфаркт міокарда старше 75 років.

Хворі на реноваскулярну гіпертензію. Існує підвищений ризик тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності при лікуванні інгібіторами АПФ хворих на реноваскулярну гіпертензію за наявності білатерального стенозу та стенозу артерії у хворих з єдиною ниркою. Лікування діуретиками може бути сприятливим фактором. Зниження функції нирок може супроводжуватись лише незначними змінами рівня креатиніну у сироватці крові навіть у пацієнтів із однобічним ренальним стенозом. Якщо ж є абсолютно необхідним застосування інгібіторів АПФ, лікування Зокардісомâ 7,5 мг слід починати у стаціонарі під суворим медичним наглядом, розпочинати з низьких доз і поступово їх збільшувати. Лікування діуретиками слід тимчасово припинити перед початком терапії Зокардісомâ 7,5 мг і протягом перших декількох тижнів терапії слід ретельно слідкувати за нирковою функцією.

Пацієнти з нирковою недостатністю. Зокардісâ 7,5 мг слід застосовувати з обережністю для лікування пацієнтів з  нирковою недостатністю, оскільки вони потребують знижених доз. Під час терапії слід проводити ретельний контроль ренальної функції. Є повідомлення про ниркову недостатність, пов’язану з інгібіторами АПФ, головним чином у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або у пацієнтів із захворюваннями нирок, у тому числі і при стенозі ниркової артерії. У деяких пацієнтів без явної, вже існуючої ниркової патології, збільшувались показники сечовини та креатиніну крові, особливо якщо одночасно застосовували діуретики. Тому може бути потрібним зменшити дози інгібітора АПФ та/або припинення прийому діуретика. Рекомендується здійснювати ретельний контроль ниркової функції протягом перших декількох тижнів терапії. Ефективність і безпека Зокардісуâ 7,5 мг для хворих на інфаркт міокарда і з нирковими порушеннями не була встановлена. Тому за наявності ниркових порушень (креатинін сироватки ³ 2,1 мг/дц і протеїнурія ³ 500 мг на добу) і інфаркту міокарда Зокардісâ 7,5 мг застосовувати не слід.

Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі. У пацієнтів, які лікуються інгібіторами АПФ та перебувають на гемодіалізі з використанням поліакрилонітрильних мембран з високою пропускною спроможністю, є імовірним розвиток анафілактоїдних реакцій, таких як набряк обличчя, приплив крові, артеріальна гіпотензія і задишка протягом перших декількох хвилин гемодіалізу. Рекомендується використовувати альтернативну мембрану або альтернативний антигіпертензивний препарат. Ефективність і безпека Зокардісуâ 7,5 мг для лікування хворих на інфаркт міокарда, які знаходяться на гемодіалізі, не була встановлена, тому таким пацієнтам призначати  Зокардісâ 7,5 мг не слід.

Пацієнти, яким проводиться видалення ліпідів низької щільності. У пацієнтів, які приймають інгібітор АПФ і яким проводиться видалення ліпідів низької щільності за допомогою декстрану сульфату, можуть розвинутись анафілактичні реакції, подібні до тих, які спостерігаються у пацієнтів, яким проводиться гемодіаліз із застосуванням мембран з високою пропускною здатністю. Таким пацієнтам рекомендується застосовувати антигіпертензивний препарат іншого класу.

Анафілактичні реакції під час десенсибілізації або після укусів комах. Зрідка у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час терапії десенсибілізації або після укусів комах розвивались анафілактичні реакції, які становлять загрозу для життя. Таких реакцій уникали, якщо тимчасово припиняли застосування інгібіторів АПФ, однак вони виникали після випадкового відновлення прийому препарату. Тому при призначенні десенсибілізуючої терапії хворим, які застосовують інгібітори АПФ, слід дотримуватись засобів перестороги.

Трансплантація нирки. Клінічний досвід щодо лікування Зокардісомâ 7,5 мг хворих з недавньою пересадкою нирки відсутній.

Первинний гіперальдостеронізм. Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом звичайно не реагують на інгібітори АПФ. Тому застосовувати їх не рекомендується.

Ангіоневротичний набряк. У хворих, які застосовують інгібітори АПФ, може виникати ангіоневротичний набряк обличчя, кишечнику, кінцівок, губ, слизових оболонок, язика, голосових зв’язок та/або гортані, частіше у перші тижні лікування. Однак у рідких випадках тяжкий ангіоневротичний набряк може розвинутись після тривалого лікування інгібітором АПФ. У таких випадках застосування препарату треба негайно припинити та замінити його препаратом, що відноситься до іншого класу лікарських застосбів. Ангіоневротичний набряк із залученням язика, глосових зв’язок або гортані може призводити до смерті, тому треба надати хворому негайну медичну допомогу із застосуванням підшкірного введення розчину адреналіну 1:1000 (0,3-0,5 мл) або повільного внутрішньовенного введення розчину адреналіну 1 мг/мл, який треба розвести відповідно до інструкції дял медичного застосування, при ретельному контролі електрокардіограми та артеріального тиску. Хворого треба госпіталізувати та спостерігати за ним не менше 12-24 годин. Хворий може бути виписаний із стаціонару за умови повного зникнення симптомів, які мали місце. Навіть у випадках виникнення набряку із залученням лише язика, при відсутності дихальної недостатності, хворі вимагають спостереження, оскільки застосування антигістамінних та кортикостероїд них засобів може бути недостатньо. Інгібітори АПФ частіше спричинюють ангіоневротичний набряк у хворих негроїдної раси, ніж у хворих інших рас. Хворі із ангіоневротичним набряком іншої етіології в анамнезі при застосуванні інгібіторів АПФ відносяться до групи підвищеного ризику стосовно можливості розвитку цієї патології.

Кашель. Під час лікування зофеноприлом може розвинутись сухий непродуктивний кашель, який зникає після припинення застосування препарату. Для диференційної діагностики кашлю слід враховувати варіант кашлю, спричиненого застосуванням інгібіторів АПФ.

Печінкова недостатність. У рідких випадках застосування інгібіторів АПФ супроводжувалось синромом, який починається з холестатичної жовтяниці із наступним розвитком блискавичного некрозу печінки, що іноді закінчується смертю хворого. Механізм цього синдрому неясний. Хворим, у яких на фоні лікування інгібіторами АПФ розвивається жовтяниця або значне збільшення рівня печінкових ферментів, необхідно припинити застосування інгібітору АПФ та забезпечити їм відповідний медичний нагляд.

Гіперкаліємія. Під час лікування інгібітором АПФ може розвинутись гіперкаліємія, особливо при порушенні ниркової функції та/або серцевій недостатності. Калієві добавки або калійзберігаючі діуретики, як правило, не рекомендують, оскільки вони можуть призвести до значного підвищення рівня калію у плазмі. Якщо застосування таких препаратів є необхідним, то рекомендують проводити частий контроль рівня калію у плазмі.

Хірургія/Анестезія. Інгібітори АПФ можуть спричинювати артеріальну гіпотензію і навіть шоковий стан у пацієнтів, яким проводяться порожнинні операції або під час анестезії. Якщо неможливо відмовитись від інгібітору АПФ, то слід ретельно контролювати інтраваскулярний та плазмовий об’єм.

Аортальний, мітральний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія. Інгібітори АПФ слід застосовувати з обережністю  для лікування хворих з обструкцією висхідного тракту лівого шлуночка.

Нейтропенія/Агранулоцитоз. Були повідомлення про виникненя нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у хворих, які застосовували інгібітори АПФ. Ризик виникнення нейтропенії пов’язаний з величиною дози та типом інгібітору АПФ і залежить від клінічного статусу хворого. Нейтропенія рідко розвивається у хворих з неускладненою клінічною картиною. Нейтропенія може розвинутись у хворих з легким ступенем ниркової недостатності та особливо при патології судин, як прояву колагенозу, наприклад, при системному червоному вовчаку, склеродермії, при лікування імунодепресантами, алопуринолом, прокаїнамідом, а також при поєднанні цих ускладнюючих факторів. У невеликої кількості таких хворих розвивалися тяжкі інфекційні процеси, які у деяких випадках не піддавалися інтенсивній антибіотикотерапії. При призначенні зофеноприлу таким хворим рекомендується провести аналіз крові на кількість лейкоцитів із визначенням лейкоцитарної формули до призначення препарату. Надалі, у перші 3 місяці лікування зофеноприлом, проводити такі аналізи кожні 2 тижні лікування, а у подальшому – постійно проводити періодичний контроль цих показників. Під час лікування усі хворі мають бути проінформовані про необхідність повідомляти лікарю про будь-які ознаки інфекції, наприклад, запалення глотки, пропасницю, при яких необхідно провести аналіз крові із визначенням лейкоцитарної формули. При виявленні нейтропенії або підозрі на неї (кількість нейтрофілів менше 1000/мм3) зофеноприл та інші відповідні препарати необхідно відмінити. Після відміни інгібітору АПФ кількість нейтрофілів повертається до норми.

Псоріаз. Інгібітори АПФ слід з обережністю застосовувати для лікування хворих на псоріаз. Протеїнурія. Протеїнурія може зустрічатися, зокрема у пацієнтів, які вже мають порушення ниркової функції або які приймають відносно високі дози інгібіторів АПФ. У хворих із захворюванням нирок в анамнезі необхідно визначати вміст білку у сечі (тест-полоска у першій ранішній порції сечі) до лікування та періодично після його початку.

Хворі на цукровий діабет. У хворих на цукровий діабет, які вже застосовують протидіабетичні препарати або інсулін, в перший місяць лікування інгібітором АПФ слід ретельно контролювати рівень цукру у крові.

Літій. Поєднання літію та зофеноприлу звичайно не рекомендується.

Раса. Як і інші інгібітори АПФ, зофеноприл може спричинити менший антигіпертензивний ефект у хворих негроїдної раси, у порівнянні із хворими. Інгібітори інших рас. АПФ частіше спричинюють ангіоневротичний набряк у хворих негроїдної раси, ніж у хворих інших рас.

Інше. Цей лікарський засіб містить лактозу, тому його не слід застосовувати хворим із рідкою спадковою патологією, що супроводжується непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або порушенням метаболізму глюкози-галактози.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Дослідження стосовно впливу зофеноприлу на здатність керувати автотранспортом або роботі з іншими механізмами не проводились. Під час застосування препарату можуть виникнути сонливість, запаморочення або втомлюваність, тому хворі повинні це враховувати і з обережністю оцінювати свою здатність до керування автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Не рекомендується одночасне застосування з нижченаведеними лікарськими засобами.

Калійзберігаючі діуретичні засоби або добавки, що містять калій. Інгібітори АПФ  зменшують спричинену діуретиком, втрату калію. Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, тріамтерен і амілорид); добавки, які містять калій чи сольові замінники, які містять калій,  можуть призвести до значного підвищення рівня калію у сироватці крові. Якщо така комбінація є необхідною, то її слід застосовувати з обережністю і під частим контролем калію у сироватці крові та ЕКГ.

Одночасне застосування з нижченаведеними лікарськими засобами вимагає дотримання засобів перестороги.

Діуретичні засоби. Попереднє застосування хворими діуретичних засобів може призвести до зневоднення іпояві ризику розвитку артеріальної гіпотензії на початку лікування зофеноприлом. Можливість гіпотензивного ефекту можна зменшити шляхом відміни діуретичного засобу, збільшення вживання хворим рідини та солі чи розпочинати терапію з низьких доз зофеноприлу. Подальше підвищення дози слід проводити з обережністю.

Літій. Були повідомлення про оборотне підвищення концентрації літію у сироватці крові та його токсичності при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ. Одночасне застосування ті азидних діуретичних засобів з препаратами літію може підвищувати ризик літієвої інтоксикації і ця небезпека зростає на фоні одночасного застосування інгібіторів АПФ. Тому зофеноприл не рекомендується застосовувати одночасно з препаратами літію, а у випадку такої необхідності слід ретельно контролювати рівень літію у сироватці крові.

Золото. Були повідомлення про те, що у хворих, які застосовують інгібітори АПФ, частіше розвиваються нітратоподібні реакції (симптоми вазодилатації, у тому числі припливи крові, нудота, запаморочення, артеріальна гіпотензія), які можуть мати досить тяжкий характер.

Анестезуючі препарати. Інгібітори АПФ можуть посилити гіпотензивну дію анестезуючих препаратів.

Наркотичні/Антипсихотичні/Антидепресантні препарати, барбітурати. Може зустрічатися ортостатична артеріальна гіпотензія.

Інші антигіпертензивні засоби (бета-блокатори, альфа-блокатори, антагоністи кальцію). Можливий адитивний ефект або посилення дії препаратів. Нітрогліцерин та інші нітрати та вазодилатуючі засоби слід застосовувати з обережністю.

Циметидин. Підвищується ризик розвитку артеріальної гіпотензії.

Циклоспорин. Підвищений ризик розвитку ниркової дисфункції.

Алопуринол, прокаїнамід, цитостатичні засоби, імунодепресанти. Підвищується ризик розвитку реакцій гіперчутливості. Дані по іншим інгібіторам АПФ вказують на підвищений ризик розвитку лейкопенії при одночасному застосуванні з вищезазначеними препаратами.

Протидіабетичні засоби. Дуже рідко інгібітори АПФ можуть посилити гіпоглікемізуючу дію інсуліну та пероральних протидіабетичних засобів, наприклад, препаратів сульфонілсечовини у хворих на цукровий діабет, тому можливо буде необхідно зменшити дозу протидіабетичних засобів для уникнення гіпоглікемії.

Гемодіаліз з використанням діалізних мембран з високою пропускною здатністю. Підвищується ризик розвитку анафілактоїдних реакцій.

Цитостатичні/мунодепресантнні/системні кортикостероїдні засоби  та прокаїнамід. Можуть призвести до підвищення ризику розвитку лейкопенії.

Слід врахувати при одночасному застосуванні.

Нестероїдні протизапальні засоби (у тому числі ацетилсаліцилова кислота у дозі ≥ 3 г/день). Може зменшитись антигіпертензивний ефект, підвищитись рівень калію у сироватці, в той час як може понизитись ниркова функція. Ці ефекти є оборотними і частіше зустрічаються у пацієнтів із пониженою функцією нирок. Дуже рідко може спостерігатися гостра ниркова недостатність, особливо у хворих з порушення функції нирок, наприклад, у хворих літнього віку або із зневодненням.

Антациди. Зменшують біодоступність інгібіторів АПФ.

Симпатоміметичні засоби. Можуть зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Нобхідно ретельно спостерігати за такими хворими, щоб бути впевненим у досягненні бажаного ефекти.

Етанол. Посилює антигіпертензивний ефект.

Інші взаємодії. Прямі клінічні докази відносно взаємодії зофеноприлу з іншими ліками, які метаболізуються ферментами цитохрому Р, відсутні. Однак дослідження in vitro довели відсутність такої взаємодії.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Результатом дії зофеноприлу кальцію є пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, що призводить до зменшення впливу ангіотензину ІІ на судини та до зменшення секреції альдостерону. За рахунок останнього збільшується концентрація калію у сироватці крові та збільшується втрата рідини та натрію. Активність плазмового ангіотензину ІІ пригнічується протягом 24 годин на 53,4% та 74,4% після застосування одноразової дози зофеноприлу кальцію, яка становить 30 мг та 60 мг відповідно. В результаті інгібування ангіотензинперетворюючого фермента (АПФ) підвищується активність циркулюючої та локальної калікреїн-кінінової системи, що сприяє периферичній вазодилатації з активацією простагландинової системи. У хворих на артеріальну гіпертензію застосування препарату призводить до зниження кров’яного тиску у положенні лежачи та стоячи приблизно однаковою мірою, за відсутності компенсаторного збільшення частоти серцевого ритму. Системний судинний опір зменшується після застосування зофеноприлу. У деяких пацієнтів оптимальне зниження артеріального тиску відбувається протягом декількох тижнів лікування. Раптове припинення терапії не призводить до швидкого підвищення артеріального тиску. Клінічний ефект, який досягається після раннього застосування зофеноприлу при інфаркті міокарда, може бути пов’язаний з багатьма факторами, такими як зниження плазмового рівня ангіотензину ІІ (таким чином обмежується процес вентрикулярного ремоделювання, який негативно впливає на прогноз життя пацієнта) та підвищення плазмових/клітинних концентрацій речовин-дилататорів (простагландин-кінінова система).

Фармакокінетика. Зофеноприл кальцію є проліками, оскільки активним інгібітором АПФ є зофеноприлат. Зофеноприл кальцію швидко і повністю абсорбується при пероральному прийомі та майже повністю перетворюється у зофеноприлат, максимальна концентрація якого у крові досягається через 1,5 години після перорального прийому зофеноприлу. Кінетика одноразової дози є лінійною в інтервалі доз 10 – 80 мг зофеноприлу. Застосування протягом 3 тижнів 15-60 мг зофеноприлу на добу не призводить до його кумуляції. Наявність їжі в травному тракті знижує швидкість, але не ступінь абсорбції. Площа під кривою (AUC) зофеноприлату майже ідентична в стані натще та після їжі. Зв’язування з білком плазми дорівнює 88%. В сечі людини були виявлені 8 метаболітів зофеноприлу кальцію, основним метаболітом є зофеноприлат (22%). Період напіввиведення зофеноприлату - 5,5 години. Після перорального прийому зофеноприлу кальцію він виводиться у вигляді зофеноприлату через нирки – 69% і з фекаліями – 26%, що вказує на два шляхи елімінації. Для пацієнтів літнього віку коригувати дозу препарату непотрібно, якщо функція нирок залишається нормальною. При незначному порушенні функції нирок (кліренс креатиніну > 45 мл/хв) виведення зофеноприлату відбувається з тією ж швидкістю, що і при нормальній функції нирок. У пацієнтів з помірним або тяжким порушенням функції нирок (кліренс 7- 44 мл/хв) швидкість виведення знижена приблизно на 50% від нормальної, тому таким пацієнтам слід призначати половину звичайної дози. У пацієнтів з термінальною стадією захворювання нирок, які знаходяться на гемодіалізі, швидкість виведення зофеноприлату знижена до 25 % від нормальної, тому їм слід призначати четверту частину звичайної дози препарату. Пацієнтам з порушенням функції печінки помірного або середнього ступеня тяжкості слід призначати половину дози, яка призначається пацієнтам з нормальною функцією печінки. Даних щодо фармакокінетики препарату у пацієнтів з тяжкою дисфункцією печінки немає, тому цій категорії хворих він протипоказаний.

 Їжа. Може знизити швидкість, але не ступінь абсорбції зофеноприлу кальцію.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: білі круглі опуклі з обох боків таблетки, вкриті оболонкою.

 

Термін придатності. 3 роки. Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці!

 

Умови зберігання. Спеціальні умови зберігання не вимагаються. Лікарський засіб зберігати у недоступному для дітей місці!

 

Упаковка. Картонна коробка містить 1 блістер по 7 таблеток, вкритих оболонкою; 1 або 2 блістери по 14 таблеток, вкритих оболонкою.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Заявник. Менаріні Інтернешонал Оперейшонс Люксембург С.А.

Місцезнаходження. 1, Авеню де ла Гар, Л-1611 Люксембург, Люксембург.

 

Виробники.  A.Менаріні Мануфактурінг Логістікс енд Сервісес С.р.л.

Місцезнаходження. Віa Кампо ді Піле, 67100 Л’Аквіла (АК), Італія.

 

Менаріні - Фон Хейден ГмбХ.